Любов Кучма, вчителька початкових класів із Таврійська, дев’ять місяців жила під окупацією на лівобережжі Херсонщини. Вона досі згадує, якими страшними були ночі:
“Ми дуже боялися ночі. Саме вночі приходили окупанти — забирали людей. Вранці просто хтось зникав. Ми не знали, кого схоплять наступним, з якої квартири чи будинку. Людей обшукували, перевіряли телефони, техніку… Це було дуже страшно”.
До початку повномасштабної війни у Таврійську жили близько 14 тисяч людей. Зараз — лише півтори. Хто мав змогу, той виїхав. Любов виїхала не одразу: спочатку сама, пізніше до неї приєднався чоловік. Спочатку вона жила у родичів у Кропивницькому, але почувалася там “не на своєму місці”
“У людей своє життя, свої справи — діти, онуки. Ми не хотіли нав’язуватись і додавати їм турбот”, – каже Любов.
Згодом разом із чоловіком Любов приєдналася до місцевої церковної громади. Помітили, як поруч з церквою зводять новий будинок — модульний. З’ясувалося, що це житло призначене для внутрішньо переміщених осіб.
“Ми бачили, як цей будинок будували. Потім дізналися, що можна подати заявку на поселення. Нам допоміг отець із парафії”, — розповідає Любов.
Читайте також: Топ-5 послуг для переселенців від Служби зайнятості
Будівництво велося благодійною організацією “Українська освітня платформа” у партнерстві з колегами з Нідерландів і Молдови. Проєктний менеджер Петро Дацків каже, що для команди важливо було не просто надати житло, а створити простір де люди б могли почати нове життя

“Ми хотіли створити місце, де люди могли б почати нове життя, інтегруватися у нову громаду, відчути себе частиною нового середовища”.
Поселення у ці модульні будинки відбувається за погодженням із парафією. Подібну модель використовують і в Товаристві Червоного Хреста України, хоча там житло передається на баланс громад.
“Це гуманітарна допомога, яка надається людям у скруті. Втім, за окремі комунальні послуги, наприклад, електроенергію, можуть нараховуватись платежі згідно з тарифами громади, на території якої розташоване модульне містечко,” — пояснює Микита Ільїн, начальник відділу з підтримки житла та прихистків Червоного Хреста.
Читайте також: 87% українців підтримують повернення біженців додому
За даними організації, вже збудовано тимчасове житло для понад тисячі ВПО. Модульні містечка функціонують на Львівщині, Житомирщині, Чернігівщині, Сумщині та у Закарпатській області. Проживання в таких будинках — безкоштовне.


“Тривалість проживання визначається індивідуально — з урахуванням конкретної життєвої ситуації людини або родини. Зазвичай цей термін зазначається в договорі, який укладається між родиною та місцевою владою. Стандартна тривалість проживання — 1 рік з можливістю продовження”, — додає Ільїн.
За даними Інформаційно-обчислювального центру Мінсоцполітики, статус ВПО в Україні мають понад 4,5 мільйона осіб. Зрозуміло, що забезпечити житлом усіх — нереально, однак такі ініціативи — важливий внесок.
Петро Дацків акцентує, що реалізація подібних проєктів вимагає врахування низки факторів:
- цільове призначення землі;
- наявність і доступність комунікацій;
- ризики мобілізації персоналу підрядника;
- якість та безпечність матеріалів.
Сьогодні модульні будинки стали тимчасовим житлом для тисяч українців, які втратили свої домівки. У контексті затяжної війни та невизначеності щодо майбутнього, такі рішення дозволяють забезпечити базові умови для життя, зберігаючи людську гідність і мінімальний рівень стабільності. Поки триває пошук довгострокових рішень на рівні держави та міжнародної спільноти, історії на кшталт тієї, що сталася з Любов’ю Кучмою, залишаються повсякденною реальністю для багатьох.
Читайте також: Субсидії на оренду житла для переселенців: новий механізм підтримки