Марія родом із Криму. Після окупації 2014 року у 18 років переїхала до Києва, закінчила історичний факультет КНУ ім. Тараса Шевченка. Із 2023 року очолює Центр громадянської просвіти “Альменда”, який займається питанням захисту прав дітей та молоді з окупованих територій, включно із питанням реінтеграції.
“З підліткового віку мені імпонувала просвітницька робота. Після окупації Криму я почала працювати в темі воєнних злочинів Росії, займалася кримськими кейсами в Українській Гельсінській спілці. У якийсь момент я повністю повернулася в “Альменду”. Моя мама – одна із її співзасновниць. Тож не дивно, що я росла з цією організацією. Вона була заснована ще коли я навчалася в школі, і багато процесів відбувалися в нас удома. Мама була викладачем історії і на момент окупації була в складі приймальної комісії, тож залишалася у Криму до останнього, аби випустити студентів з українськими дипломами. Якраз один з її колишніх студентів, який працював в СБУ, а після окупації перейшов до ФСБ, попередив її про відкриту на неї справу. Одна з колег написала на неї донос. Після цього мамі довелося швидко виїжджати”.
Читайте також: Українці за кордоном і перспектива повернення додому
“Дії Росії на окупованих територіях – не просто порушення прав, а злочин проти людяності”
— Яка історія створення ГО “Альменда” та чим організація займається сьогодні?
— ГО “Альменда” була заснована у 2011 році. Спочатку її метою була розбудова громадянського суспільства в Криму. Думаю, це вдавалося, адже організатори акцій протесту в Криму були учасниками наших проектів. Після окупації фокус змінився. Зараз наша місія – наближення реінтеграції (де)окупованих територій, насамперед через дітей.
Наш ключовий напрям – доступ дітей на окупованих територіях до української освіти, як середньої, так і вищої. На національному рівні дистанційна освіта не адаптована до їхніх потреб. Ми допомагаємо їм вступати до українських університетів, супроводжуємо, лобіюємо зміни в законодавстві, адже ці діти не мають українських документів, не вивчали українську, а в багатьох просто немає коштів для переїзду.
Ще один важливий аспект – робота з українським суспільством, щоб запобігти стигматизації дітей, які виїжджають із ТОТ. Важливо пояснювати їхнім одноліткам, що відбувається на окупованих територіях, і хто насправді в цьому винен.
Третій напрям – відновлення справедливості. Ми документуємо злочини, співпрацюємо з правоохоронцями, міжнародними організаціями. Наша стратегічна мета – довести, що дії Росії щодо дітей на окупованих територіях – це не просто порушення прав людини, а злочин проти людяності.
“Дітям нав’язують, що захищати Росію – “священний обов’язок””
— Що робить Росія з дітьми на окупованих територіях?
— Росія створила комплексну систему знищення української ідентичності. Вона складається з кількох компонентів.
Насамперед це виключення усього українського з освіти та культури. Навчання за російськими стандартами, вилучення українських книжок, встановлення пам’ятників та символів окупації. У більшості шкіл уже повідкривали меморіальні дошки, присвячені так званим героям війни, або, як вони кажуть, СВО. Болюче те, що частина людей на цих дошках – це колишні учні цих шкіл, які стали жертвами індоктринації, мілітаризації та примусового призову до збройних сил країни-окупанта.
Друге – це мілітаризація. Кадетські класи, зустрічі з російськими військовими, ідеологічне виховання, молодіжні рухи. Дітям нав’язують, що їхній “священний обов’язок” – захищати Росію. Вони ростуть у світі, де України не існує, а за будь-які проукраїнські прояви загрожує переслідування. Наприклад, із дитиною можуть примусово працювати психологи. А з 14-ти років проукраїнські дії можуть розглядати як екстремізм і притягувати до кримінальної відповідальності.
Інший аспект – примусове переміщення та депортація. Коли ми говоримо про депортованих дітей, то більшість із них – це діти з інституційних установ. А от примусово переміщеними можуть бути діти, в яких є батьки. Це відбувається по-різному. Інколи дітей відправляють у “відпочинкові табори”, після чого їх переміщують у РФ, а батькам не дають їх забрати. Ці діти ще більше відірвані від своєї спільноти і піддаються посиленій русифікації.
Ніхто не знає точної кількості депортованих дітей. Згідно із даними якими володіє Україна це 19 546 дітей, але реальна цифра може бути значно вищою.
“У правозахисній сфері потрібно вміти “грати в довгу””
— Як змінилася діяльність організації після 2022 року?
— До повномасштабного вторгнення ми фокусувалися лише на Кримі. Коли Росія окупувала Крим, то одразу почала інтегрувувати його у свій простір, а у східних регіонах спершу була гра у незалежні республіки. Після повномасштабного вторгнення стало очевидно, що в окупованих регіонах Росія застосовує саме кримський сценарій. Тому ми розширили діяльність на південь і частково на схід України.
— З якими організаціями співпрацюєте?
— Ми співпрацюємо з міжнародними партнерами: Civil Rights Defenders, Нідерландський Гельсінський комітет, Human Rights House Foundation, Open Society Foundations. Також працюємо в коаліціях України, як-от коаліція “Україна 5 ранку”, громадська спілка “Дім прав людини Крим” та з окремими правозахисними організаціями, такими як “Регіональний центр прав людини, ”“Схід СОС”, “Донбас СОС”, “Група впливу, “Крим СОС”, ”Zmina та інші
— Якими рисами має володіти людина, щоб працювати у цій сфері?
— Передусім, жагою до справедливості. У правозахисній діяльності ти рідко бачиш швидкі результати, потрібно вміти “грати в довгу”. Професійні навички можна розвинути, але без внутрішнього переконання мотивації не буде.
“Ми працюємо, щоб у дітей в окупації був шанс на майбутнє”
— Що тобі допомагає не вигоряти?
— Раніше я вірила, що зможу показати своїй дитині дім, де я виросла. Тепер не впевнена, що це колись станеться. Але мене дуже підтримують історії людей, яким ми змогли допомогти. Наприклад, я випадково зустрілася у Львові з чоловіком, який мені розказував, що знає нашу організацію, що у 2016 році був призером одного з наших проєктів. Або моя мама випадково зустріла в галереї людину, чиїй дитині наша організація допомогла вступити до університету. Такі історії показують, що ми рухаємося в правильному напрямку. Адже для когось це цінна можливість змінити своє життя, і не перетворитися на гарматне м’ясо. Бо це те, що насправді Росія хоче зробити з нашими дітьми в окупації.
— Які в “Альменди” плани на майбутнє?
— Наша мета – щоб у дітей в окупації був шанс на майбутнє. А також щоб українське суспільство продовжувало вважати тимчасово окуповані території своїми і людей, які там живуть, своїми співгромадянами. Ми маємо не тільки відновити кордони, а й зберегти суспільну єдність.
— Яку книгу ти б порадила?
— “Гаррі Поттера”. Для мене ця книга про те, що як би важко не було, все одно в кінці буде щось світле.
— Що ти робиш, коли стається щось жахливе, як удар по Охматдиту?
— Перекличку між родичами. Але коли почалося повномасштабне вторгнення, ми з чоловіком просто зібрали рюкзаки і пішли у військкомат. Спойлер – нас не взяли (сміється).
— Якби не війна, я б ніколи не дізналася…
— … як боляче втрачати дім.
Читайте також: Платформа “Назустріч”. Як ветеранам знайти роботу
