Останніми роками 8 березня стало однією з найбільш дискусійних дат. Думки розходяться щодо справжнього значення цього дня, його святкового характеру та чи варто взагалі вітати жінок. Часто це свято асоціюється з весною, жіночністю, квітами. Однак його історія та першопочатковий сенс значно глибші. Напередодні Міжнародного дня жінок у ГО “Дівчата” розповіли про історію цього свята, гендерну рівність, стереотипи та рожевий маркетинг.
Читайте також: “Мальчік в трусіках”. Як Росія використовує тему дітей для дискредитації України
Про гендерні стереотипи
“Ви, напевно, чули фрази на кшталт: «жінки емоційніші, а чоловіки раціональніші», «справжні чоловіки не плачуть», «ти ж дівчинка, будь чемною». Так звучать гендерні стереотипи, – розповідає Анна Повх, комунікаційна менеджерка ГО “Дівчата”. – Це усталені уявлення про ролі чоловіків і жінок, які накладають обмеження на поведінку та очікування від людини залежно від її статі. Хоча такі вислови можуть здаватися безневинними, вони формують певні рамки, які обмежують людей у самовираженні, а в довгостроковій перспективі можуть спричиняти дискримінацію та нерівність”.
На формування гендерних стереотипів впливають історичні, культурні та суспільні чинники. Наприклад, в Україні вони відрізняються від тих, що поширені в Японії чи африканських країнах. Стереотипи спрощують мислення, і це природно для людського мозку, адже допомагає йому швидше обробляти інформацію. Однак така спрощеність часто шкодить, оскільки не враховує індивідуальних особливостей людей.
“Хлопчики сильні, дівчата красиві”
“Ще зі школи сфера діяльності хлопців і дівчат формується відповідно до гендерних уявлень. Технічні спеціальності, точні науки традиційно вважаються «чоловічими», а гуманітарні – «жіночими». Мовляв, “хлопчики сильні і розумні, а дівчата красиві і добрі”. Також доглядова праця – хатні справи, виховання дітей, піклування про літніх людей – традиційно покладається на жінок, що призводить до так званої «другої зміни»: після основної роботи жінки часто виконують ще й хатні обов’язки”.
“Чи знаєте ви, що до 2017 року в Україні існував перелік з понад 450 професій, заборонених для жінок. Це виглядало як «турбота», але насправді було дискримінацією, адже штучно обмежувало жінок у виборі професії. Деякі з цих професій справді є небезпечними, не лише для жінок, а й для людей загалом. Однак серед заборонених були й ті, що не потребують фізичної сили – наприклад, жінкам не дозволяли керувати автобусами, хоча кермувати трамваями й тролейбусами можна було”, – зазначає Анна.
Подібна ситуація спостерігалася й у військовій сфері. До 2016 року жінки не могли офіційно обіймати бойові посади, пов’язані з вищим ризиком та відповідальністю – наприклад, бути снайперками, артилеристками, розвідницями. Неофіційно жінки могли виконувати ці обов’язки. Проте не отримували належного соціального захисту, рівної заробітної плати й допомоги у разі поранення. Завдяки ініціативі «Невидимий батальйон» цю несправедливість почали змінювати, і вже у 2018 році жінкам відкрили доступ до всіх військових спеціальностей. Наразі в українському війську служить понад 60 тисяч жінок, з яких понад 5 тисяч перебувають у зоні бойових дій.
Втрачений сенс
Щороку напередодні 8 березня реклама стає квітково-рожевою, магазини пропонують знижки й закликають купувати подарунки для жінок. Наприклад, квіти, одяг, косметику, побутові техніку чи кухонне приладдя. Проте ці кампанії часто базуються на стереотипах і не відображають справжньої історії цього дня.
“8 березня пов’язане з боротьбою жінок за свої права, – підкреслює Анна. – 28 лютого 1908 року понад 15 тисяч американок вийшли на протест, вимагаючи рівної оплати праці, скорочення робочого дня та права голосу. У 1910 році німецька соціалістка Клара Цеткін запропонувала заснувати Міжнародний жіночий день. Він мав на меті привертати увагу до проблем жінок та нерівності”.
З приходом радянської влади в Україну 8 березня отримало нове значення. Спочатку його відзначали як день боротьби за права жінок, але згодом воно перетворилося на «свято весни, жіночності й краси». Це було частиною радянської політики: влада “дозволила” жінкам працювати нарівні з чоловіками, але не звільняла їх від домашніх обов’язків. Саме в радянські часи жінки отримали так звану “другу зміну”. Таким чином, боротьба за рівність була зведена до формальності.
Тож боротьба чи свято?
З початком повномасштабного вторгнення Росії дискусії навколо 8 березня загострилися через радянський шлейф цього свята. Навіть була пропозиція замінити його на День української жінки 25 лютого – у день народження Лесі Українки, яка була не лише письменницею, а й активною феміністкою. Проте ця ініціатива не знайшла достатньої підтримки.
У ГО “Дівчата” наголошують, що справжнє значення 8 березня – це день захисту прав жінок і нагадування про гендерну рівність. Тому питання, чи доречно вітати жінок із «жіночністю» та «красою», залишається відкритим. Для багатьох жінок цей день – нагода бути почутими, відчути, що їхня діяльність і внесок у суспільство мають значення. Тож найкраще привітання – це підтримка, визнання важливості їхньої роботи й боротьби, а також розуміння справжнього сенсу цього дня.
Читайте також: Як змінився Український Червоний Хрест за три роки великої війни
